Тарутинський степ: дослідницька поїздка в первісну степову місцевість у межах Програми з довкіллєвої гуманітаристики
Наприкінці липня учасниці Програми з довкіллєвої гуманітаристики INDEX 2026 Ірина Замуруєва та Ніна Діренко відвідали ландшафтний заказник Тарутинський степ, що розташований у Болградському районі Одеської області і є частиною Буджацьких степів. Попри складну історію, територія змогла зберегтися у первинному вигляді.
Метою поїздки було задокументувати, як степова екосистема може відновитися після військових втручань. Також учасниці програми прагнули проаналізувати, які нові виклики стоять перед фахівцями для збереження та відновлення тих невеликих клаптиків степу, які ще не зруйновані. Поїздка була цінною для досліджень та мистецьких практик дослідниць, адже вони вивчають знищення степової екосистеми в розрізі історії та сучасності.

Ірина Замуруєва пише про ріпак в контексті історії довкілля та політичної екології сільського господарства в Україні. Під час поїздки Ірина знайшла і сфотографувала незібране поле ріпака: це велика рідкість для монокультури, яку вирощують для масового збуту.
Ніна Діренко зосередилася на проблемі заліснення степів. У її фокусі — сосна звичайна, якою масово засаджували український Південь для будівництва флотилій в Російській Імперії.
З перших миттєвостей у Тарутинському степу одразу відчутно, наскільки там кишить життям: червонокнижні птахи не бояться людей, під ногами безліч комах, коників-стрибунців, ростуть рідкісні види ковили, сон-трави, шафрану та інших рідкісних рослин, занесених до Червоної книги України.
З 1946 року територія степу слугувала радянським військовим полігоном. Парадоксально, але саме це врятувало його від масового розорювання. Якщо гуляти степом достатньо уважно, можна помітити матеріальні залишки того часу: уламки зброї, набої, викопані траншеї, що уже встигли зарости місцевою рослинністю. Після 2004 року полігон закрили і віддали під сільське господарство. Останніми роками місцевість неодноразово продовжували тривожити й незаконно розорювати.
Поїздка в Тарутинський степ дозволила мені вперше в житті побачити справжній степ на 360 градусів довкола. Водночас подорож допомогла мені спостерігати непросту й неоднозначну спадщину: існування полігону означало неможливість розорення цих ділянок. Досвід збереження Тарутинських степів може слугувати прикладом для решти України, тож було цікаво і важливо побачити все на власні очі.
Ірина Замуруєва, стипендіатка програми з довкіллєвої гуманітаристики INDEX 2026
У прицільне око бінокля ми дивилися на куланів та куланок — тварин, які майже зникли з українських степів і донедавна залишатися лише в тимчасово окупованому заповіднику Асканія-Нова, що на Херсонщині. Команда громадської організації Rewilding Ukraine перевезла до Тарутинського степу стадо з 20 куланів ще 2020 року. Кулани — стадні тварини, що пересуваються групами й сильно лякаються людей.
Живуть вони у вольєрі з бабаками. Таке сусідство є невипадковим: для комфортного життя бабакам потрібна низькоросла трава, а в цьому кулани є найкращими помічниками. Нори бабаків, які можуть сягати 20 метрів у глибину, розташовані по всьому вольєру — вони підтримують здоров’я місцевого ґрунту й підземних вод. Бабаки також розносять насіння рідкісних рослин.

Нора бабака у Тарутинському степу
Іншими жительками степу є лані. Вони обирають для себе лісисту місцевість і де-не-де виринають із насаджень акацій. Заліснення, за словами екологині та стипендіатки INDEX Ніни Діренко, є одним із ключових викликів для степових екосистем:
Тарутинський степ, як один із дуже небагатьох осередків доступного, справжнього степу в Україні, вражає своїм рівнем біорізноманіття поруч із полями монокультур — і сільсько-, і лісогосподарських. Бачити й чути вживу цей степ для мене було особливо важливо в контексті загрози його подальшого знищення не лише через розорювання, а й через заліснення. Такі успадковані радянські практики “покращення” природи досі є в Україні. Серед штучних лісів є плакати в радянському стилі “Бережіть ліс”. А от агітації берегти степ ніколи не було. Тарутинський степ є дуже рідкісним прикладом того, що майже зникло.
Ніна Діренко, стипендіатка програми з довкіллєвої гуманітаристики INDEX 2026
Ірина Замуруєва, Ніна Діренко
Через війну, яку розв'язала Росія, та окупації українських територій, ми тимчасово втратили доступ до степів Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя. Тому Тарутинський степ залишається рідкісною можливістю спостерігати степ у його первинній формі.
Текст і фото: Юлія Кіщук, кураторка програми
Програма з довкіллєвої гуманітаристики INDEX 2026 реалізується за підтримки ERSTE Foundation