«Коли зникає зв'язок». Підсумок сайдподії LMF2026 про цивільних у полоні

Після завершення дискусії в межах Lviv Media Forum 2026 учасники ставали в чергу до VR-інсталяції. Усередині — реконструкція камери, у якій Росія незаконно утримувала українського цивільного, херсонця Сергія Офіцерова. Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) створила її за скетчами Сергія. Чоловік змальовував простір навколо себе, аби не втратити глузд.

Саме про викрадення цивільних з окупованих територій говорили учасники панелі “Civilians in Captivity: When the Signal Fades”. Символічно, що розмову довелося перенести у сховище через загрозу масованої атаки на всю територію України. Модерувала дискусію керівниця INDEX: Інституту документування і взаємодії Саша Довжик. Ключовим у розмові було питання: що відбувається, коли людина існує для своєї родини, але зникає для решти світу?

---

Система приховує цивільних

Ірина Запорожець із ГО «Цивільні в полоні» розповіла про свого батька, якого російські військові викрали 2022 року на окупованій частині Харківщини. Чоловік намагався підтримувати в окупації роботу мобільної вежі, щоб люди мали зв’язок із рідними на підконтрольній Україні території.

Росія офіційно заперечує факт утримання батька Ірини. Водночас окремі фрагменти інформації все ж просочуються через російську систему листування для ув’язнених. Родина надсилала листи в різні місця можливого утримання, і система інколи давала збій: спочатку з’являлося повідомлення, що лист вручений адресату, а за кілька годин статус змінювався, мовляв, людину перевели до іншої в’язниці. Так, за словами Ірини, Росія намагається приховати цивільних бранців, але навіть у цій закритій системі випадково просочується інформація про те, що людина жива й перебуває у полоні. Така невизначеність стає окремою формою катування і для родин, і для самих бранців.

Минув 1521 день відтоді, як мого батька викрали російські армійці, — каже Ірина. — Я б не сказала, що його немає в системі. Просто система дуже старається приховати цих людей. Якщо немає інформації, неможливо довести, що людина в полоні. А це означає, що з нею можуть робити будь-що.
Ірина Запорожець

 

До повномасштабного вторгнення Максим Буткевич був журналістом і правозахисником, він досліджував місця утримання політв’язнів Кремля. 2022 року, долучившись до Сил оборони України, він сам опинився в російському полоні. Найбільше його вразило те, що порушення міжнародного гуманітарного права не були випадковістю.

Було очевидно, що це не ланцюг окремих інцидентів. Це послідовна політика. Вони так і казали: “Ніхто не знає, де ти. Ніхто не знає, в яких ти умовах. А це означає, що з тобою можна робити будь-що”, — згадує він працівників російської Федеральної служби виконання покарань. — Відсутність міжнародного моніторингу лише підсилювала це відчуття безкарності. Ми чекали на візит представника Червоного Хреста. Далі перестали чекати. Згодом почали жартувати про те, що він прийде.
Максим Буткевич

Кілька місяців Буткевич перебував у статусі військовополоненого, потім росіяни сфабрикували проти українця кримінальну справу та засудили до 13 років колонії. Часом  Максим перебував у камерах разом із викраденими цивільними. Часто Росія їх просто утримує — не  висуває обвинувачень, навіть не допитує.

Сформувати список бранців

Медійна ініціатива за права людини документує випадки незаконного поневолення цивільних ще з 2016 року. Любов Смачило, керівниця аналітичного відділу, під час дискусії наголосила: за кожною цифрою стоять конкретні люди.

За нашими даними, Росія незаконно ув’язнила щонайменше 2500 цивільних українців. Це чиїсь батьки, діти, чоловіки чи дружини… Їх утримують у нелюдських умовах, без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом, що завдає цим людям ще більших страждань.
Любов Смачило

На травень 2026 року МІПЛ задокументувала понад 4000 випадків викрадень цивільних на окупованих територіях, з них 2500 людей досі залишаються в неволі. Втім, реальна цифра може бути значно більшою, говорить Любов Смачило: політика утримання incommunicado — в умовах повної ізоляції — не дає можливості сформувати повний список цивільних бранців.

За словами аналітикині, утримання цивільних без зв'язку із зовнішнім світом виконує одразу кілька функцій, зокрема приховує російські воєнні злочини і створює атмосферу страху на окупованих територіях, щоб населення було простіше контролювати. Саме тому правозахисники шукають нові способи говорити про цю проблему — через адвокаційні кампанії, мистецькі та імерсійні проєкти.

Це почалося не 2022-го

Кураторка програм INDEX Олеся Яремчук нагадала: Росія почала викрадати цивільних задовго до повномасштабного вторгнення. У книжці «Вільні голоси Криму», співупорядницею якої є Олеся, документуються історії кримських журналістів і політв’язнів, яких Росія переслідує після окупації Криму 2014 року.

Спочатку до цієї теми була велика увага. Але згодом вона опинилася ніби за скляною стіною. Тема Криму не те щоб відійшла на задній план, адже українська влада щоразу декларувала ціль — повернення до кордонів 1991 року, але була, немов за завісою. Втім, ми не маємо права забути про Крим. Навіть попри те, що у 2024 році минає вже десятий рік російської окупації, й комусь може здатися, що повернути півострів неможливо.
Олеся Яремчук

Для журналістки робота над книжкою означала тривалу комунікацію з родинами ув’язнених та листування з людьми у російських тюрмах. Діти ростуть без батьків уже десять років, наголосила вона.

Повернути сигнал

На початку дискусії Саша Довжик згадала мобільну вежу, роботу якої намагався підтримувати батько Ірини Запорожець, щоб люди залишалися на зв’язку. Ця історія стала метафорою всієї розмови.

Російська система утримання цивільних українців працює через ізоляцію: забрати людину, позбавити контакту, інформації, захисту та видимості. Завдання правозахисників, журналістів і родин — навпаки, відновлювати цей сигнал, поки людина остаточно не зникла.

Конспект від Медійної ініціативи за права людини

Фото:Таня Боць

Ця публікація створена за підтримки Peace Direct. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію організації.