Пам’ять, що живе серед нас: INDEX взяв участь у 32-му Lviv BookForum

Цьогоріч на форумі, центральною темою якого була «Тривкість і тривалість», ми курували кластер «Жива пам'ять», присвячений пам'яті, але нелінійній, а багатошаровій й поколіннєвій. У межах кластера відбулося 18 подій: книжкових презентацій, розмов і літературних читань. 7 із них відбулися за участі команди та спільноти INDEX. 

Усі події певним чином зачіпали питання, як ми працюємо й осмислюємо події минулого, але обов'язково поверталися в бік того, як поводитися з пам'яттю сьогодні і як можемо використати її краще в майбутньому.

«Культура в певному сенсі є чи не головною мішенню цієї війни. Якби не було культури — не було би і проблем, не було б нашої ідентичності, яка так не подобається ворогу», — зазначив історик Радомир Мокрик під час першої панелі кластеру, присвяченій проєкту «Їх убила Росія: постаті української культури».

Саме тому важливо документувати всі події цієї війни, аби не дати ворогу стерти пам'ять про неї й мати змогу до саморефлексії про ці події надалі, підкреслили під час дискусії Євген Шибалов, учасник Ветеранської програми INDEX, та Томіца Байсич, письменник і ветеран війни за незалежність Хорватії.

«Якщо уявити нашу колективну памʼять як бібліотеку, то там вже є пуста поличка з підписом війна 2014-2022. Там має шось стояти, такий досвід як війна не може просто пройти й не залишитися у колективній народній памʼяті», — каже Євген Шибалов.

Можливості для документування через літературу нині значно кращі, ніж століття тому. Ба більше — ніж раніше цього ж століття. Сприйняттю української літератури у світі й нами всередині країни, а також можливостям нашого видавничого ринку була присвячена подія за участі Фіони Ґрінланд — науковиці й афілійованої дослідниці INDEX з липня до серпня, та Наталі Нуґайред — ексголовної редакторки Le Monde та стипендіатки INDEX 2024.

«До 2013 в Україні видавали більше 70% книг російською, і лише біля 20% українською. Нині ситуація цілком інакша, видавничий ринок розвивається добре, навіть попри війну. А головне — пройшло ще зовсім небагато часу», — зазначила Фіона Ґрінланд.

Ця різниця не виникла ні з чого — це наслідок прямого й опосередкованого впливу Росії, який тягнеться століттями. Особливо добре його відчутно нині в українському Криму, який вже більше 11 років перебуває під російською окупацією.

«Як журналіст, я бачу, що в інформаційному полі Криму складно залишатися видимим, як це було до повномасштабного вторгнення. Це зрозуміло, якщо сьогодні за кілька кілометрів від нас вбивають родину ракетним пострілом, нам складно стежити за тим, як десь у Криму хапають й ув’язнюють людей. Але це дуже важливо робити, бо події інколи приголомшують. Наприклад, у Севастополі затримали людину за звинуваченням у держзраді. Вона отримала 17 років, а суд над нею йшов усього 3 години», — розповів кримський журналіст Рустем Халілов на презентації книги «Вільні голоси Криму», співупорядницею якої є програмна координаторка INDEX Олеся Яремчук.

На заключній події в межах кластеру — «Тривкість і тривалість» — також обговорювали, як складно Україні залишатися видимою для міжнародної спільноти. У час, коли культура є також нашим щитом, і партнери заявляють про нашу підтримку, ми все одно мусимо змагатися за увагу й ресурси. 

Щодо цього Саша Довжик зазначила:

«Люди не можуть продовжувати творити під обстрілами, чекаючи на своїх рідних із фронту чи з полону, не маючи навіть елементарної підтримки, на яку можна спертися. Наша культура тут опиняється під загрозою через такі буденні речі, як нестабільність нашого середовища. Треба звертатися до наших закордонних партнерів, у яких ресурсність значно вища. Треба казати, що наша культура — це не декорація, не розвага. Вона є одним із стовпів нашої та глобальної безпеки».